Ліве око замріяне, праве око налякане...
Як умієш ти інколи справити враження!
Ніби поле, засіяне дикими маками,
Молоко, що в печі до рожевого пряжене.
Голос тихий і лагідний - але відчуваю я,
Що ночами ти вмієш розмовляти зі зміями,
Ніби шовк - пальці правої, в кулаці - пальці лівої,
Полохливий - під зорями, прохолодний - під зливами.
То прозорий, мов привид, то червоний, як яблуко,
То зелений і злий, як жита, що не визріли,
І до болі жаркий, і спекотний, як Африка,
Омиваєш, як море солоними бризками.
Праве око збентежене, ліве око зажурене...
Все життя тебе в інші простори заносить.
То бездумно легкий, то у себе занурений,
Неписьменний поет, музикант безголосий.
Весь такий неоднаковий, незіпсований римами,
О, невже ці світанки, як молодість втратимо?
Ні, ніколи, ніколи не станем чужими ми,
Поки чиста роса на траву випадатиме.
Розумієш: пора, і струна обривається,
Ти співаєш безжально, і мовчиш так зворушено...
Ти не бійся любити - за це все прощається,
Адже я не боюся, коли очі заплющені.
Олеся Шовкова, 2009 р.
Як умієш ти інколи справити враження!
Ніби поле, засіяне дикими маками,
Молоко, що в печі до рожевого пряжене.
Голос тихий і лагідний - але відчуваю я,
Що ночами ти вмієш розмовляти зі зміями,
Ніби шовк - пальці правої, в кулаці - пальці лівої,
Полохливий - під зорями, прохолодний - під зливами.
То прозорий, мов привид, то червоний, як яблуко,
То зелений і злий, як жита, що не визріли,
І до болі жаркий, і спекотний, як Африка,
Омиваєш, як море солоними бризками.
Праве око збентежене, ліве око зажурене...
Все життя тебе в інші простори заносить.
То бездумно легкий, то у себе занурений,
Неписьменний поет, музикант безголосий.
Весь такий неоднаковий, незіпсований римами,
О, невже ці світанки, як молодість втратимо?
Ні, ніколи, ніколи не станем чужими ми,
Поки чиста роса на траву випадатиме.
Розумієш: пора, і струна обривається,
Ти співаєш безжально, і мовчиш так зворушено...
Ти не бійся любити - за це все прощається,
Адже я не боюся, коли очі заплющені.
Олеся Шовкова, 2009 р.